«Політичні успіхи «Піратської партії» Німеччини: можливі причини та потенційні наслідки». Аналітична записка

18 вересня 2011 року у Берліні відбулись вибори до парламенту землі Берлін. Крім значимого загального програшу партій чинної «чорно-жовтої» коаліції, найбільш помітним результатом стали 8,9 % голосів за «Піратську партію» (ПП), яка була утворена лише 5 років тому. Ця перемога ПП хоч і є найбільш яскравою та значимою, однак не єдиною на території Німеччини. Ще в квітні 2011 року ПП вдалось провести до низки міських та місцевих рад, округів своїх представників (від одного до двох). 11 вересня 2011 року відбулись вибори до парламенту Нижньої Саксонії до якого пройшли 56 представників ПП. Успіхи німецької ПП призвели до зростання їх шансів потрапити і до Бундестагу: згідно з опитуваннями компанії Forsa якщо б вибори відбулись вже найближчим часом (вибори мають відбутись в 2013 році), ПП змогла б отримати до 7 % голосів виборців.

Німецька «Піратська партія» входить до, так-званого, «Інтернаціоналу Піратських партій», який координує діяльність «Піратських партій» у всьому світі. Хоча на сьогоднішній день далеко не всі ПП є членами Інтернаціоналу (наприклад, шведська ПП не входить до нього), швидше за все перемоги німецької ПП дозволять збільшити кількість членів Інтернаціоналу. Варто зазначити, що в багатьох країнах ПП існують не як політичні сили (хоча і намагаються зареєструватись саме як політична партія), а як недержавні об’єднання чи організації із неполітичним статусом (наприклад – в Україні).

Політичні оглядачі поки що не дають однозначних оцінок з приводу причин успіху «піратів». Більшою мірою вони погоджуються з тим, що проходження ПП до парламенту Берліну обумовлено радше формою суспільного протесту проти діяльності діючої коаліції та загальної втоми виборців від класичних партій, які практично не спроможні на яскраві, захоплюючі, інноваційні дії. До певної міри успіх ПП можна порівняти із аналогічно непередбачуваним успіхом фінської шок-рок-групи «Лорді» на пісенному конкурсі «Євробачення» у 2006 році, хоча традиційно сам формат конкурсу завжди вважався суто «сімейним». Фактично ж мова йде про альтернативну форму політичного абсентеїзму (неучасті у виборах), який був характерний на виборах до Європарламенту – в окремих країнах явка складала лише 20 % населення. Тепер же замість не приходити на виборчі дільниці, люди приходять і голосують за яскраві, хоч і малозмістовні з точки зору поточної ситуації, політичні проекти.

Подібний успіх ПП Німеччини не є типовим для інших європейських країн. Найбільш значимим успіхом ПП в Європі є вибори до Європарламенту (2009): ПП Швеції набрала 7,1 % голосів, що забезпечило їй одне місце в Європарламенті. Після підписання у листопаді 2009 року країнами‑учасницями ЄС Лісабонського договору шведська ПП отримала ще одне місце в Європарламенті. Значно скромнішими є успіхи ПП на національному рівні:

  • на парламентських виборах 17 вересня 2006 року ПП Швеції отримала 0,63 % голосів. У 2010 році ПП так само не пройшла до Риксдагу (шведського парламенту), проте отримала 0,65 % голосів (практично повторивши результат 2006 року);
  • в Іспанії на місцевих виборах у травні 2011 року ПП Каталонії отримала два місця до муніципальної ради (11,66 % голосів у місті Sant Fruitós);
  • у березні 2011 року ПП Швейцарії отримала 0,8 % голосів у місцевих виборах у Лозанні, а у квітні вона набрала 0,56 % голосів на виборах у Цюриху;
  • під час виборів до Парламенту Великобританії у 2011 році ПП набрала 0,34 % голосів;
  • на парламентських виборах у Фінляндії (2011 рік) – 0,51 % голосів;
  • ПП Чеської Республіки під час виборів у травні 2010 року набрала 0,8 % голосів. У березні 2011 року за результатами місцевих виборів вона отримала 0,75 % голосів у м. Кладно.

Таким чином успіх ПП Німеччини не є типовим для ПП у світі.

На вибори до парламенту землі Берлін ПП Німеччини йшла без класичної та всеосяжної політичної програми, яка притаманна більшості традиційних партій. Більшою мірою ПП послідовно відстоює лише декілька програмних позицій, що були сформульовані основним ідеологом «піратів» Р. Фальквінге (Rick Falkvinge):

  • перегляд законодавства в сфері авторського права;
  • знищення патентної системи;
  • забезпечення максимального рівня анонімності користувачів в мережі Інтернет;
  • забезпечення максимальної доступності Інтернету для всіх.

На цих виборах німецькі «пірати» йшли до берлінського парламенту під гаслами:

  • прозоре державне управління («покінчити із секретністю»);
  • сучасна політика щодо заборон (легалізація легких наркотиків);
  • нова політика, щодо сімейних моделей (гомосексуальні пари);
  • вдосконалення системи муніципального транспорту;
  • максимальне поширення мереж, що не підпадають під цензуру.

Більшою мірою ПП проводила свою кампанію в мережі інтернет, зібравши з її допомогою 1,7 млн євро. На отримані гроші здійснювались нечисленні публічні агітаційні акції (наприклад, провезення по місту яхти із символікою ПП, роздача агітаційних листівок, розміщення невеликих агітплакатів). Жоден з членів ПП не є професійним політиком та не отримує (принаймні офіційно) заробітну плату за свою політичну діяльність.

До причин, що опосередковано сприяли успіху ПП на виборах в Берліні можна віднести:

1. Відповідність вигляду учасників ПП стереотипним уявленням про сутність «сучасного піратства». В агітаційній (фото, відео) продукції, яку використовувала ПП під час передвиборчої кампанії, перед виборцями поставали особи, які значною мірою відповідали стереотипним уявленням щодо можливої внутрішньої форми ПП. Таким чином формувався критичний рівень «довіри» до партії.

2. Візуальна відповідність між якістю агітаційної кампанії та заявленим бюджетом і очікуваною формою. Більшою мірою агітація відбувалась безпосередньо членами ПП, а в багатьох випадках агітаційні листівки на вулицях роздавали самі висуванці в депутати. Агітаційні ролики в мережі Інтернет також свідчать про значне використання внутрішнього ресурсу (значна кількість флеш-анімації, зйомки непрофесіоналами тощо). Навіть основний агітаційний ролик було знято без залучення значних коштів та професіональних операторів.

3. Вузькість та гранична зрозумілість основних лозунгів. Жоден з агітаційних слоганів не спрямований на абстрактні для німецької молоді (як основної цільової аудиторії) речі. Незначна кількість пріоритетів в політичній сфері (та, принаймні їх видима досяжність) дозволяла збільшувати довіру до ПП. Крім того, в Німеччині один з найменших рівнів молодіжного безробіття, а згідно з даних соціологічних опитувань німецька молодь доволі впевнена у своєму майбутньому. Відповідно класичні політичні лозунги для неї не є достатньо мотивуючими, в той час як окремі проблеми (до яких і звертається ПП) можуть становити інтерес.

4. Необізнаність висуванців з ПП до парламенту з «класичними» проблемами розвитку міста. Оскільки жоден з висуванців до цього часу не мав справи з політичною діяльністю (в тому числі – на місцевому рівні), відповідно у них відсутні знання щодо стану навіть основних параметрів розвитку міста. Коли одного з новообраних депутатів запитали, чи знає він який борг міста Берлін, він відповів, що «знаю, що багато мільйонів» (борг Берліну складає близько 60 млрд євро). Все це створювало додаткове відчуття «свіжої політичної крові», навіть за рахунок недостатньо освічених в професійному сенсі людей.

5. Рівень проникнення мережі інтернет в Німеччині. За даними Internet World Stats з 81 млн мешканців Німеччини 65 млн мають доступ до мережі Інтернет та активно нею користуються. Це майже 80 % проникнення мережі в життя суспільства. Сюди ж можна віднести і особливості самого Берліну, як «міста інтернет стартапів» – цьому сприяють нижчі ціни на оренду офісів (ніж в інших європейських містах) та високим зосередженням освіченої і талановитої молоді, що будує свою діяльність на сучасних ІКТ.

6. Відповідність програмних лозунгів ПП сучасним загальноєвропейським тенденціям в сфері інформаційних технологій. Починаючи з 2008-2009 років в ЄС (та Західному світі в цілому) розпочалось масштабне протистояння між представниками класичного розуміння авторських прав (а заразом прибічниками посилення контролю за використанням ресурсів мережі Інтернет) та тими, хто вважає, що традиційне розуміння авторського права (та патентної системи) має бути кардинально переглянуте. Це протистояння особливо загострилось під час судового процесу над «Піратською бухтою» (Pirate Bay) який і дозволив ПП (яка виконувала публічну функцію захисту) збільшити свою підтримку серед населення. На глобальному рівні протистояння проходить по лінії «лібералізм» та «соціалізм» (ідеологія якого все частіше стає домінуючою у роботі наддержавних інституцій ЄС).

Сама ПП сповідує ідеологію схожу на соціалістичну (а до певної міри і комуністичну) або антиглобалістську. Можна припустити, що як і рух «хіппі» в США, ПП спричинить певний вплив на формування політичного порядку денного в Європі, однак навряд чи зможе стати самостійною потужною політичною партією.

Значною мірою про це свідчить і те, що результат ПП став неочікуваним для самої партії: на вибори партія висунула лише 15 представників які і стали депутатами, наймолодшому з яких лише 19 років. Навіть перші зіткнення ПП із роботою в межах формалізованих процедур берлінського парламенту призвело до суперечки як в середині новообраних депутатів так і пропозицій відійти від ними ж проголошених принципів відкритості: під час першого засідання фракції ПП їм так і не вдалось обрати голову фракції, оскільки на неї претендувало принаймні 3 особи, жодна з яких не набрала необхідної кількості голосів. Засідання велось у відповідності до ідеології «відкритості» – крім самих депутатів у залі були присутні журналісти та велась пряма інтернет-транслація. Через конфлікт, що виник, деякі представники партії висловили пропозицію щодо введення закритої форми засідань.

ВИСНОВКИ

1. Успіх «Піратської партії» на виборах в парламент Берліну хоч і є «гучним» з точки зору уваги преси, однак навряд чи спричинить суттєві наслідки для політичної системи Німеччини (чи навіть кардинально вплине на розстановку сил в парламенті Берліну).

2. Результат «Піратської партії» Німеччини не є типовим для піратського руху у світі, що обумовлюється значною мірою соціальним та економічним розвитком Німеччини в цілому та міста Берлін зокрема.

3. Важливим чинником в успіху німецької «Піратської партії» стала щирість агітаційної кампанії, за якої у виборців не відбувалось кардинального дисонансу між баченим та уявним.

4. Основні лозунги, що висувають «Піратські партії» у своїх передвиборчих програмах в принципі не можуть бути орієнтовані на широкі суспільні маси. На сьогоднішній день «Піратська партія» швидше нагадує рух «нових хіппі», ніж повноцінної політичної сили, що готова системно брати участь у політичній боротьбі.

5. Швидше за все депутатська діяльність «Піратській партії» не буде особливо яскравою, оскільки жоден з новообраних депутатів не має досвіду системної роботи та співробітництва із іншими політичними силами. Відповідно можна очікувати, що за всю парламентську каденцію буде висунуто лише декілька «гучних» ініціатив, однак більшою мірою депутати від «Піратської партії» будуть долучатись до роботи інших фракцій (наприклад – «Зелених»).

6. Навіть якщо «Піратська партія» і зможе потрапити до Бундестагу в 2013 році, її представництво буде незначним, а поведінка депутатів буде схожа на ситуацію в берлінському парламенті.

7. Видається сумнівним, що успіх «Піратської партії» Німеччини вдасться суттєво поширити на інші європейські країни.

Д.В. Дубов, Відділ досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій — http://www.niss.gov.ua/articles/589/

Залишити відповідь