Чудові новини надійшли з Німеччини. 11 вересня до парламенту Нижньої Саксонії пройшли аж 56-ть представників піратської партії. Це звучить майже неймовірно, враховуючи лобі індустрії копірайту на політичній арені Європи, якому нещодавно навіть вдалося добитися підвищення терміну захисту суміжних прав до 70-ти років.

Вітаємо наших німецьких колег та з нетерпінням чекаємо на вибори у Берліні цієї неділі, де, за даними екзитполів, піратську партію підтримують 9% виборців.

Джерело — http://falkvinge.net/2011/09/12/another-59-defenders-of-copyright-monopoly-and-locked-down-society-just-lost-their-jobs/

Що перше спадає Вам на думку, коли Ви чуєте термін «вільний контент»? Так-так, саме вільний, я не помилився коли писав це словосполучення. В наш час, коли корпорації все сильніше стискають світ у клешнях своїх корпоративних інтересів і залякують усіх страшними наслідками від порушення їхніх копірайтів є місце і для цього острівця свободи.

Аби відкинути можливі непорозуміння хочу зазначити, що тут не йдеться про незаконне використання чужої інтелектуальної власності. Незалежно від заяв представників індустрії копірайту, існує величезна кількість робіт, для яких їхні автори дозволили вільне користування.

ВПЗ

Початком руху за поширення вільного контенту можна назвати публікацію Річардом Столманом, автором проекту GNU та засновником організації Free Software Foundation, визначення для вільного програмного забезпечення. На початку 80-х він постав перед проблемою закриття програмного коду його розробниками та введення обмежень його використання. Через неможливість більше коригувати помилки в ПЗ та самостійній доробці необхідних функцій, Столман проголосив необхідність створення альтернатив, для яких було б дозволено:

• вільне використання з будь-якою метою («нульова свобода»);
• вивчення роботи програми і адаптування її до своїх потреб («перша свобода»). Умовою цього є доступність вихідного тексту програми;
• вільне поширення копій програми («друга свобода»);
• покращення функціоналу програми та розповсюдження своєї допрацьованої копії програми на користь всьому співтовариству («третя свобода»). Умовою цієї третьої свободи є доступність вихідного тексту програми і можливість внесення до нього модифікацій і виправлень.

Програмне забезпечення, що задовольняло цим умовам, стало називатися вільним (вільне програмне забезпечення або ВПЗ). Тоді ж на противагу монополії авторського права (копірайту) був створений і термін «копілефт», який застосовувався до тих програм, що розроблялися згідно із цінностями ВПЗ.

Часто прихильниками закритих розробок висловлюється думка, що ВПЗ — це не більш як лише аматорські спроби зрівнятися із платною продукцією. Таке припущення не має жодного відношенні до істинної ситуації у світі ПЗ. Вільні розробки не тільки виконуються на надзвичайно високому рівні, а й подеколи не мають рівноцінних конкурентів. Це пояснюється підтримкою та спонсоруванням програмістів великими компаніями на кшталт IBM (можете переглянути перелік партнерів Linux Foundation) — відкритість коду та відсутність заборон щодо використання, дозволили їм об’єднати зусилля багатьох людей у створенні ключових програмних вузлів своїх систем. Їхні програмісти разом із добровольцями постійно дороблюють і виправляють код, тобто вони не тільки позбавилися залежності від авторів закритого ПЗ, а і мають змогу використовувати напрацювання інших учасників проекту.

Можна з впевненістю сказати, що кожен з нас щодня користується ВПЗ, хоча це часто непомітно кінцевому користувачу. Серед найвідоміших розробок можна назвати:

• сімейство операційних систем GNU/Linux, яке займає головну роль на ринку серверних операційних систем;
• сервер служби доменних імен «BIND», поштовий сервер «Sendmail», вебсервер «Apache» файловий сервер «Samba»;
• реляційні системи керування базами даних: «MySQL», «PostgreSQL», «Firebird»;
• мови програмування: Perl, PHP, Python, Ruby, Tcl;
• офісні пакети OpenOffice.org та LibreOffice, веб-оглядач Mozilla Firefox, графічний редактор GIMP;
• системи підготовки документів TeX і LaTeX.

Це далеко не весь список. Крім ключових розробок є безліч малих програм, створених окремими програмістами у якості «проби сил», для власної потреби. До того ж вільні розробки включають до складу платних пропрієтарних рішень (деякі вільні ліцензії прямо забороняють таке використання — за їх умовами кожний програмний продукт, створений с використанням ВПЗ, має ліцензуватися тією ж вільною ліцензією) і, можливо, саме в вашому улюбленому відеоплеєрі/графічному редакторі/абощо є така «вільна частинка». Співпраця заради загального блага — саме це є головною рушійною силою філософії ВПЗ.

Музика

Якщо з програмним забезпеченням ми трохи розібралися, то як вільне розповсюдження застосовується до інших типів контенту? Перш за все постає питання винагородження тих авторів, для котрих їхня робота є головним джерелом заробітку. Чи можливо, що за таких умов, вони добровільно дозволять безкоштовне використання власної праці?

Уявіть, що Ви молодий виконавець і Ви сповнені бажання відвоювати собі місце серед вже відомих колег. Але перед Вами постає проблема — як здобути прихильність широкої аудиторії? Звісно, це питання вирішується гарною рекламою і професійними записами, але на послуги продюсерів та звукозаписних студій ще треба заробити чи зацікавити їх потенційними прибутками від власної музики. Тобто, аби «продаватися» треба грати те, що зараз вважається популярною музикою і, якщо Ви не з таких, то шлях до слави буде складніший. Не забуваймо і про те, що навіть приналежність до «мейнстріму» не відкриє усіх дверей — виконавців багато і не всім пощастить знайти собі провідника до світу слави.

Все ж у Вас ще є варіанти: фестивалі та клубні виступи дозволять показати себе. Треба лише грати дійсно добре, повністю викладаючись задля слухачів. Тоді Ви матимете нагоду знайти достатньо фанатів, які будуть готові платити гроші за білет на концерт чи диски з Вашими альбомами. Як Ви розумієте, тиражування дисків теж потребує певних витрат, а Ви ще не в змозі видавати їх достатніми партіями для покриття всієї території, де проживають Ваші фанати. Тож знову постає проблема реклами — як за невеликі кошти найефективніше заявити про себе?

Раніше ця проблема могла зупинити багатьох, але ми живемо у цифрову епоху і розповсюдження інформації зараз набагато легший процес, аніж відсіювання її задля пошуку чогось корисного. Якщо Ваша музика досить якісна, то всесвітня мережа саме той інструмент, який дозволить знайти прихильників навіть у найвіддаленіших куточках нашої планети. Форуми, тематичні портали й особисті блоги зроблять всю роботу за Вас. Однак ця послуга не безкоштовна — за рекламу слід розраховуватися якістю контенту, бо люди будуть писати і радити Вас своїм друзям тільки, якщо їм сподобаєтеся.

Тепер треба визначитися з тим, як найкраще себе рекламувати. Можна обрати одну з платформ прямих продажів — тобто за певний відсоток Вам нададуть можливість продавати свої пісні у цифровому вигляді (тут, до речі, дуже часто продають ще й фізичні товари: сувеніри з символікою гурту, ті ж диски, тощо) на сайті, що пропонує такі послуги. Будь хто може купити ці треки, незалежно від того де він знаходиться. До того ж ціни тут значно менші, ніж у традиційних магазинах, бо відсутні посередники. Багато музикантів обирають цей варіант і заробляють на життя без допомоги лейблів, які не перестають стверджувати наче без них музиканти просто зникнуть як вид. Але є ще ті, хто зважується на більш радикальний метод.

Задля найефективнішого поширення інформації, вони дозволяють вільне розповсюдження своїх творів і самі викладають альбоми у файлообмінні мережі. Вважаєте, що це фантастика? Тоді зайдіть на Jamendo і переконайтеся у цьому власними очима. Цей портал виконавці зі всього світу використовують для публікації своєї музики під вільними ліцензіями, що дозволяють безкоштовно завантажувати і слухати її усім бажаючим. Але нащо їм це робити, як вони тоді заробляють, спитаєте ви? Тоді давайте повернемося до моменту, коли ми обирали як будемо себе рекламувати. Пам’ятаєте, що грошей на великі тиражі дисків в нас нема, тому фізичні носії відкидаються як основний спосіб отримання прибутку. Майже увесь заробіток йтиме з концертів та продажів в інтернеті. Вільне розповсюдження не виключає, а зазвичай поєднується з продажем цифрових копій, тільки музика у продажу має кращу якість за ту, що знаходиться у вільному плаванні. Якщо вона дійсно якісна, то віддані фанати прагнутимуть зберігати у колекції версію з найкращим звучанням. Цьому сприятимуть низькі ціни і те, що для купівлі достатньо мати комп’ютер/планшет/комунікатор з виходом в інтернет.

Користь від вільного використання бачать не лише окремі гурти, а іноді і цілі музичні лейбли. Навіть відомі виконавці не бояться викладати свою музику і ви можете побачити серед авторських релізів такі гурти як «Леприконсы», «Вій», «Lumen», «Король и шут», «Meldis», «Серце Дженніфер», «Фліт», «Тартак», «Би-2», «Полинове поле» (тут я звісно не претендую на всеохопний огляд — як-то кажуть, смаки в усіх різні — але, беручи до уваги близько двох тисяч релізів на найбільшому трекері на теренах СНГ, можна зробити висновок, що кожен тут знайде своїх «популярних» виконавців).

Тож вільна від заборон музика існує і її кількість буде тільки збільшуватися, якщо ми з вами не забуватимемо добровільно винагороджувати авторів за їх працю.

Відео

Використання вільних ліцензій це завжди ризик — ризик усіма тими ресурсами, що були витрачені на створення твору. Ніхто не гарантує повернення вкладених коштів і автор повністю покладається на свою аудиторію. Однак ризикувати лише своєю працею одна справа, а якщо процес створення настільки складний, що неможливо обійтися без залучення великої кількості людей? Навіть якщо виключити з видатків авторські відрахування автору ідеї (письменнику, чий твір став основою фільму) та за музикальний супровід, то залишається ще робота сценаристів, акторів, технічного персоналу… Важко повірити що всі ці люди погодилися б працювати за саму лише надію можливої оплати. То чи значить це, що вільного кінематографу бути не може?

Давайте згадаємо, що окрім багатомільйонних голлівудських блокбастерів є безліч жанрів, що замість великих бюджетів покладаються на оригінальні ідеї. З таких робіт, насамперед, виділяються артхаус та короткий метр. Такі роботи не рекламують на ТВ та бігбордах, їх майже не показують у кінотеатрах і не чекають роками прем’єр. Але ж їх продовжують знімати незважаючи на відсутність мільйонних контрактів та підтримки корпорацій. Чому? Бо ще залишилися митці, які творять заради мистецтва, а не статків. Ці люди й становлять основу вільного кінематографу.

Два роки назад стартував один дуже амбіційний проект, серед авторів якого були найбільші вороги індустрії копірайту — трекери Мінінова, ISOHunt і Піратська бухта. Вони об’єднали свої зусилля для створення зручної платформи, за допомогою якої б режисери могли презентувати свої роботи широкому загалу — платформу під назвою VODO. Будь-хто міг опублікувати тут свій фільм, дозволяючи його вільний перегляд та копіювання, разом із інформацією як вдячні глядачі могли б переказати авторам гроші. За час існування на сайт було додано 127 картин. Серед цікавого можна виокремити перший серіал, що знімався спеціально для торрент-мережі — «Pioneer One» та постапокаліптичний трилер «Zenith». Об’єднує їх те, що викладалися вони частинами — після зборів достатньої суми для продовження зйомок. Як бачите, глядачі, навіть якщо вони мали можливість дивитися фільм безкоштовно, все одно добровільно переказували гроші. Нехай цим сумам далеко до голлівудських, але не менш важливий факт, що доводить неправоту індустрії — споживачі не вороги і не треба вести проти них війну.

Не пасуть задніх і на теренах колишнього союзу. Так росіяни восени випустили першу картину під ліцензією Creative Commons BY-NC-ND під назвою «Ты забыл, во что мы играли». Творці підрахували для повернення коштів достатньо лише кожному 6454-му росіянину поділитися з ними сотнею рублів. Чи багато це? Вирішувати нам з вами.

Нехай у приведених прикладах нема яскравих спецефектів, а головні ролі грають не відомі на увесь світ зірки, та й історія вільного кіно тільки починається.

Книги

Чи замислювалися ви як саме обираєте нову книгу для читання? За умови, що це не продовження вже відомого циклу чи твір знайомого автора, тобто — як ви знаходите для себе нових авторів? Ми можемо покладатися на вподобання наших близьких чи користувачів тематичних інтернет-ресурсів, та для того, щоб новий письменник зміг потрапити до категорії «улюбленого» будь-кого з них, він має певним чином виокремитися з посеред інших. Як казав автор Піратської дилеми та директор з інновацій в Syrup Метт Мейсон, найбільшою проблемою письменників є не піратство, а невідомість широкому загалу. 

Як дехто вже міг здогадатися, мова знову піде про використання вільного файлообміну як рекламної платформи. Але чи можна стверджувати про щось не підкріплене реальними фактами? Звичайно ні, та хто сказав, що не існує підтверджень позитивного впливу файлообміну на популярність та продажі творів письменників.

Цікава історія трапилася з Стівом Лібером. Його нова книга у відскановоному вигляді була викладена у вільний доступ користувачами анонімної дошки 4Chan. Будь-хто міг прочитати твір і не заплатити жодної копійки за його створення — майже безнадійна ситуація коли результат кропіткої роботи може не принести очікуваної винагороди і автор вже встиг морально підготуватися до провалу. Проте, незважаючи на всі очікування, після піратського релізу кількість продажів зросла на порядок. Це було настільки неймовірно, що Лібер навіть зробив порівняльний графік і опублікував його у власному блозі аби зняти усі питання про плітки. Пізніше Стів виклав повноцінну електронну версію для вільного скачування і це ще раз підвищило кількість продажів друкованого видання. 

Відомим прихильником піратства та вільного контенту є Паоло Коельо. Як він любить повторювати: «Той, хто не бажає ділитися, не тільки дурень, а й ще трохи самотній.» Він неодноразово перераховував кошти у підтримку найвідомішого торрент-трекеру «Піратська бухта» і власноруч відкрив сайт для своїх фанатів-піратів. Письменник заохочує створення і розповсюдження аматорських перекладів, бо вірить, що це тільки допоможе йому додати ще кількох читачів до своєї, не такої й маленької, аудиторії. Віру його підтримує власний досвід, коли після того як він самостійно виклав у вільний доступ російську версію «Алхіміка», кількість продажів у Росії зросла з 1000 до 1 000 000 екземплярів на рік.

Найбільш щирий відгук можна отримати від людини, яка витратила на твір лише власний час. Так проходить відбір серед армії безликих книжок, що не мають жодних шансів здобути собі місце на ваших полицях. Вістка розноситься світом і ось вже ви чуєте про «цікаву знахідку», з якою рекомендують ознайомитися. Бажання витратити гроші не зникає через існування безкоштовної копії, воно лише отримує вектор і реалізується за її допомогою.

Чи можна зробити висновок, що вільне розповсюдження несе користь? Про це свідчать факти. Чи весь контент може бути вільним? На сьогоднішній день ні, але, як бачите, кількість прихильників свободи серед авторів зростає і хто знає — може колись ми вже не будемо чути про заборони у використанні. Наблизити цей час у наших силах. Для цього достатньо звернути увагу на ті твори, що вже поширюються без обмежень, і навчитись винагороджувати достойних у міру своїх можливостей. Культуру збагачують лише ті твори, що були створені заради мистецтва, а не надприбутків.