Місяць: Лютий 2012

Оригинал опубликован Ричардом Столменом 16 июня 2010 года.

ACTA(1), договор, составленный для нападения на права пользователей компьютеров в сорока с лишним странах — а потом и в других — встречает все большее сопротивление. ACTA несет в себе скрытую угрозу наказания пользователей Интернета отключением от сети, если их обвинят в обмене, и требует, чтобы государства запретили программы, разрушающие цифровое управление ограничениями, известное также как цифровые оковы(2).

В преддверии секретных встреч представителей государств, на которых обсуждается это нападение, граждане Новой Зеландии организовали свою собственную открытую встречу, “PublicACTA”, с целью критики ACTA. Участники опубликовали Веллингтонскую декларацию, призывающую стороны переговоров по ACTA отказаться от некоторых несправедливостей, которые, как они подозревали, могут появиться в договоре.

Это событие было важной вехой в борьбе против ACTA. Но несмотря на то, что я поддержал бы любое из возражений декларации против ACTA, она идет на две уступки, из-за которых я не могу поставить под ней свою подпись.

Веллингтонская декларация должным образом порицает намерение ACTA запретить устройства, которые могут разбить цифровые оковы; затем она подрывает это положение, заявляя, что ограниченный запрет, который вводит статья 11 Договора ВОИС об Интернете, был бы допустим. Этот ограниченный запрет дал бы государству основание для введения определенного рода цифровых оков. Согласиться на это — даже без борьбы — это почти то же самое, что уговаривать стороны ACTA попытаться зайти еще дальше.

Возможно, они поступили так, чтобы свести к минимуму требуемые изменения в ACTA. В другой ситуации это был бы верный подход, но в данном случае это не так.

Когда мы просим у кого-нибудь то, чего он нам не должен, нам надлежит по возможности сократить и облегчить это. Кроме прочего, это обычно делает более вероятным удовлетворение просьбы. Но здесь у нас другой случай. Когда мы противостоим ACTA, мы не просим милости от наших правительств. Защита нашей свободы составляет смысл их существования, и мы требуем этого по праву. Мы не должны идти на “компромисс”, добровольно уступая часть своей свободы, чтобы у них было меньше дел.

Второй момент, с которым я не могу согласиться,— то, что декларация восхваляет ВОИС как “общедоступный, открытый и всеобъемлющий” форум для работы над соглашениями об авторском праве и других не связанных с ним законах разного рода. Я не припомю, чтобы ВОИС выступила за что-либо хорошее в мире.

Нужно признать, что процедуры ВОИС не так плохи, как переговоры по ACTA, которые по большей части проводятся секретно, но это лучшее, что можно сказать о ВОИС. Ее употребление пропагандистского термина “интеллектуальная собственность”(3) отражает ее тенденцию ставить вопросы так, чтобы еще больше ограничить людей. Ее действия следуют этой тенденции: договоры ВОИС об авторском праве в последние десятиления были специально направлены против свободы людей, которые используют опубликованные произведения. Возможно, перенос переговоров по ACTA в ВОИС сделал бы результат менее пагубным, но едва ли это гарантировало бы, что результат будет хорошим. Давайте не будем просить, чтобы нас вынули из огня и бросили в полымя!

Каждый раз, когда есть предложение изменить положение к худшему, очевидный путь сопротивления этому — кампания за сохранение текущего состояния дел. Это предполагает сбор подписей под высказываниями в его пользу того, что есть; таким образом, похвалы ВОИС — естественный способ подчеркнуть, насколько ACTA ухудшает положение.

Однако, когда перемены к худшему были и раньше, одобрение текущего положения ведет к узаконению этих ухудшений. За последние двадцать лет наблюдались глобальные волны вредных изменений в авторском праве — некоторым из них содействовала ВОИС. Если мы противостоим очередному выпаду, идеализируя текущее положение, значит, мы прекращаем борьбу против них. Это значит, что нашим противникам нужно только предложить дальнейшее ущемление наших прав, чтобы мы смирились с предыдущим ущемлением.

Вместо идеализации текущего состояния мы должны требовать положительных перемен, восстанавливающих уже потерянные свободы. Например, во многих странах уже есть законы, вводящие ограничения на устройства, которые могут разбить цифровые оковы; эти законы должны быть отменены. Договоры ВОИС требуют введения таких законов; страны, подписавшие эти договоры, должны их расторгнуть. Исключение из ACTA требования таких законов — это лишь один эпизод в борьбе за их упразднение.

Кроме этих двух моментов, упомянутых выше, у меня нет серьезных возражений, но эти два момента очень важны.

Кроме этих замечаний по существу, есть также замечания по формулировкам. Веллингтонская декларация повторяет некоторые термины пропаганды индустрии авторского права: она говорит “защита”, где следует говорить “ограничения”, например, называя цифровые оковы “техническими мерами защиты”. Выписывая официальное названия ВОИС, она повторяет термин “интеллектуальная собственность” безо всяких пояснений, которые опровергали бы следующие из него выводы. Эти замечания по терминологии не так важны, как существо дела, но они влияют на общественное мышление, а это немаловажно.

Они влияют также на тон декларации. Употребление этих терминов переводит обсуждение на путь, проторенный сторонниками ужесточения ACTA. Общий тон избегает резкой конфронтации с политиками, которые стремятся навязать несправедливые законы с помощью ACTA.

Политики эти служат большим музыкальным и кинокомпаниям. Они намерены навязывать то, чего желают эти компании: сначала сорока с лишним странам, затем — всему миру. Они не уделят должного внимания никаким цивилизованным предложениям, высказанным в приличной форме, которая предполагает их добрую волю; это показывает их ответ на Веллингтонскую декларацию. Чтобы объединиться в движение и остановить их, мы должны говорить: “Встаньте с нами и боритесь!” Итак, я написал твердую и ясную декларацию против аспектов ACTA, которые угрожают нашей свободе.

Независимо от того, подписали ли вы Веллингтонскую декларацию, я приглашаю вас подписать эту декларацию с призывом строго ограничить ACTA в простых и понятных пределах.

Часть ACTA подразумевает введение более жестких мер против коммерческой международной торговли товарами, которые нарушают авторские права и товарные знаки. Вообще говоря, я не против этого. Другие части ACTA предлагают меры угнетения общества. Этого мы допускать не должны.

Современное авторское право чрезмерно жестко, так же, как патентное право в некоторых отраслях. Они затрудняют или запрещают виды деятельности, которые должны быть разрешены. Нашей целью должно быть упразднение этих ограничений, но если ACTA будет держаться в стороне от этих вопросов, мы можем позволить ему вступить в силу.

Таким образом, эта декларация призывает убрать меры угнетения из ACTA либо полностью отказаться от него.

Прочтите и подпишите декларацию.

Примечания:

1. Официальное название ACTA — “Anti-Counterfeiting Trade Agreement” (“Торговое соглашение по борьбе с контрафакцией”, т.е. подделками), но термин “контрафакция” в данном контексте искажает слово и неверно описывает предмет. Копии файлов, которые пользователи делают, когда обмениваются ими, возможно, несправедливо запрещены в некоторых странах, но они ни в каком смысле не являются “контрафактными”. Мы не должны узаконивать это неверное представление, употребляя для ACTA то же название, что и его официальная пропаганда. Таким образом, я называю его только “ACTA”.

2. Кампания против цифрового управления ограничениями проводится на сайте DefectiveByDesign.org.

3. Объяснение пропагандистского термина “интеллектуальная собственность” и причины, по которым мы должны отказаться от него, изложены на http://www.gnu.org/philosophy/not-ipr.html.

Источник — http://www.fsf.org/ru/root/campaigns/poyasneniya-k-deklaracii-protiv-akta

Адміністрація ресурсу nolamers.net виступила з ініціативою проведення піратського флешмобу під назвою «Піратські скарби». Головною ідеєю заходу є створення «схованок зі скарбами» у кожному місті.

Бажаючі долучитися мають обрати місце для схованки і покласти туди будь-яку піратську символіку. Це можуть бути піратські диски, книги і журнали хакерської тематики, чорні мітки, бандани, пов’язки та навіть постери «Піратів карибського моря». Вітаються будь-які прояви креативу в цікавих і легко пізнаваних місцях.

Результати необхідно зафіксувати на фото і опублікувати на сайті www.nolamers.net , де буде проводитися голосування за найкращі «схованки». Для переможців передбачені наступні нагороди:

I-III місце — на вибір: книга «Стів Джобс» (біографія), маска Anonymous, Battlefield 3 (ліцензія).

I місце — додатково статус «Адмірал піратів» на сайті;
II місце — додатково статус «Капітан піратів» на сайті;
III місце — додатково статус «Кермовий» на сайті;
IV-V місця — статус «Заслужений пірат» на сайті;
VI-X місця — статус «Пірат» на сайті.

Флешмоб проводитиметься в усіх містах України і Росії з 10-го по 20-те лютого, тож не проґавте свій шанс.

«С 22:00 6 февраля не работает форум. Похоже проблемы с оборудованием, ремонтируем….» — такое сообщение опубликовано в блоге крупнейшего российского трекера. Не переживайте и ждите окончания техработ.

Bibliotheca Buloviana (Ausschnitt) / Georg Daniel Heumann / Public Domain Mark 1.0

Цю інструкцію було створено аби допомогти людям, яких цікавлять роботи, що знаходяться у суспільному надбанні. Вона складається з наступних розділів:

1. Джерела інформації

2. Онлайн збірки

3. Правові аспекти
• ліцензування
• коли твір набуває статусу суспільного надбання

Продовжити читання “Як відшукати цікавий для себе твір серед вільного контенту”

Французский суд обязал Google выплатить штраф в 500 тысяч евро за то, что компания не берет денег за использование сервиса Google Maps. Инициатором столь странного разбирательства стала компания Bottin Cartographes, которая в итоге смогла убедить суд в том, что стратегия Google направлена на подрыв конкуренции и получение контроля над рынком.

В итоге суд встал на сторону Bottin Cartographes и помимо штрафа в 500 тысяч евро обязал Google выплатить компании компенсацию в 15 тысяч евро. Представители Google уже заявили, что компания подаст апелляцию на решение суда.

«Мы будем обжаловать это решение. Мы по-прежнему уверены, что бесплатные и высококачественные картографические утилиты выгодны как интернет-пользователям, так и web-сайтам. В этом секторе все равно остается конкуренция, причем как во Франции, так и на международном рынке», – отметили представители Google.

Источник — http://4pda.ru/2012/02/03/54431/

Премьер-министр Польши заявил, что он «приостанавливает ратификацию АСТА»

Не смотря на то, что вопрос ратификации находится в юрисдикции польского сейма, «приостановление» означает, что кабинет Туска не будет настаивать на ратификации.

По мнению польских экспертов: «Премьер-министр, подписал соглашение, не понимая какие риски он на себя берет, и сейчас хотел бы вновь обсудить Соглашение».Что же в силах изменить Польша? Сейм может отказаться ратифицировать ту часть, которая касается непосредственно Польши, но АСТА продолжит действовать на остальной территории Евросоюза.

С другой стороны Польша может инициировать слушанья по АСТА в Европарламенте, и тогда есть возможность остановить действие Соглашения на всей территории Европы. «Трудно сказать, что будет, если Европарламент ратифицирует АСТА, а польские депутаты – нет. Однако Словакия и Чехия уже заявили, что не будут ратифицировать соглашение. Введет ли Евросоюз дополнительные санкции против этих государств, как предусмотрено Директивой или нет?» – заявляют эксперты.

Источник — http://piratemedia.ru/news/law/authors/item/3381-priostanovlena-ratifikatsiya-acta.html / http://creativecommons.org/licenses/by/3.0/

Администрация Pirate Bay представила в своем блоге (советую почитать и комментарии) новый раздел сайта, полностью посвященный чертежам для трехмерных принтеров и станков. Создатели файлообменника рассматривают 3d-печать, то есть переход информации из цифровой формы в физическую, как следующий шаг эволюции копирования.

Новый раздел получил название Physibles (от feasible — осязаемый и physical — физический). Сейчас там можно скачать полтора десятка моделей, включая игрушки, статуэтки и другие безделушки, некоторые из которых, к слову, выглядят очень красиво. Распечатать все это обычный человек может и дома без серьезных финансовых затрат: благодаря проектам вроде RepRap, все большее распространение получают любительские 3d-принтеры, которые стоят раз в 10 дешевле коммерческих собратьев.

«Мы уверены, что в ближайшем будущем сможем печатать запчасти для автомобилей, а лет через 20 в домашних условиях можно будет напечатать одежду: кроссовки, джинсы и рубашки», — полагает администрация Pirate Bay, и с ними не поспоришь: так, например, на девушке с верхней картинки (нет, её саму нельзя распечатать) надето, сделанное полностью с помощью 3d-печати бикини:

N12.bikini – Intro Video от Continuum Fashion на Vimeo.

veveve, Хабр — http://habrahabr.ru/blogs/p2p/137016/

Зі світовою мережею мене пов’язують 18 років – саме стільки я є її користувачем, тому спостереження за тими процесами, що в ній відбувалися, вів постійно, що, зрештою, і спонукало написати цей матеріал

Ситуація з ex.ua – лише верхівка айсберга, про яку більшість із 6, а за деякими даними, 11 млн українців, які стали обуреними протестантами та почали «валити» направо-наліво сайти владних структур, навіть і гадки не мали до 31 січня.

Насправді ситуація доволі проста: одні, багаті та відомі авантюристи, якими, поза сумнівом, можна вважати компанії звукозапису, кінематографії та програмного софта, що сколотили свої капітали на здобутках науково-технічної революції, нині вирішили цю науково-технічну революцію загальмувати, навіть не второпавши своїм кмітливим розумом, що піратство – це той рушій прогресу, який, зрештою, у середньотерміновій перспективі нагодує їх самих!

Дивний ніби-то постулат, але пропоную розкласти систему на складові, щоб зрозуміти, на чому постала така теза.

Почнімо з видавців медіа-продукту (книжки, фільми, музика). Тривалий час вони перебували на передовій медійної революції, де вони мали радше тримати удар реакціоністських кіл ретроградів, пригадаймо хоча би спалення книжок, заборону тих чи інших гуртів, про кінематограф узагалі можна вести окрему і тривалу розмову (згадаймо принаймні закиди про бездуховність кінематографа, його несмак і знищення ним театру). Саме книговидавці захищали нові літературні твори від нападів моралістів-пуритан, про сміливі музичні експерименти гуртів Sex Pistols та інших хедлайнерів контркультури написані книжки та зняті стрічки, що ж до кіномистецтва, то тут досі триває війна через те, що можна вважати дозволеним, а що – ні. Всі гравці медіа-ринку завжди наполягали на рівності прав щодо права людства отримання медіа-продукту, завоювали свої екологічні ніші та отримували надприбутки.

Але часи змінюються і ми разом з ними. Кінотеатри, книжки й аудіопродукцію потіснили на ринку телевізійні студії. Зокрема, за даними американської кіноакадемії у 1948 році кінотеатри у США щотижня відвідували 65% американців, натомість нині цей показник знизився до 6%! Війна за глядача доволі швидко добігла кінця, просто було вироблено нові форми взаємодії, видавці книжок домовилися про телепостановки, кінематографісти – про телепрокат.

Всі ці скиглення кінопрокатників, що кількість відвідувачів впала і вони потерпають від страшенних збитків, якось зовсім не корелюють із бюджетами картин у $200–300 млн. Якщо все так кепсько, то чому ж у вас такі бюджети? Звідки гроші? З шухлядки?

Справді, парадигма поширення інформації суттєво змінилася з часів появи цифрових форматів звукового та відеоконтенту. І видавці накинулися на нового гравця на інформаційному полі, вигукуючи «злодій!»

Але саме завдяки піратам відбувся якісний стрибок у культурі. Зараз поясню, чому. Пам’ятаєте старий радянський анекдот про радіопередачу «музика на замовлення», де на прохання хлопчика Івасика поставити пісню гурту Beatles «Let it be» ведуча відрізала: «Івасику, не мудруй, слухай оце пісню про кораблики!» В ідеалі виробники музики, кіно та книговидавці воліли перебувати на тій самій монопольній позиції. Аж раптом приходить новий гравець, який пропонує будь-який контент за його смаком, до того ж практично безкоштовно. Зрештою, коли замість каші гарбузової в тебе є на вибір гарбузова каша, діфлопе, круасани, чілі кон карне і ще «стоп’ятсот» наїдків будь-якої кухні, твій смак стає вибагливішим, у певній площині ти стаєш, за бажання, фахівцем-мистецтвознавцем. Мало того, ти стаєш популяризатором своїх смаків та вподобань. В результаті з’являються нові неформатні, але культові гурти, культові андерграундні кліпи та фільми, нові автори та виконавці.

Стараннями піратів хлопчик із села «Циблі» дізнається про творчість гурту Metallica чи Tokio Hotel, яхтсмен з Дніпропетровщини – про переклад книжки Джошуа Слокама, а пенсіонер із Коктебеля – про фільм «Блакитна безодня».

Завдяки вільному поширенню інформації на небосхилі російської літератури з’явився Дмітрій Ґлуховскій і став можливим проект «Громадянин поет». Якщо б не пірати, то хлопець із села ніколи б не купив квиток на концерт гурту Metallica, яхтсмен не замовив би інтернетом книжку, а пенсіонер не потрапив би до кінотеатру на новий фільм Люка Бессона. Пірати стали симбіонтами, які, хоча, як на перший погляд, і завдають шкоди, насправді стають популяризаторами культури та вибагливими її споживачами. Питання в тім, що тепер, щоби потрафити аудиторії та зробити з книжки, альбому чи фільму подію, треба справді докласти неабияких творчих зусиль, в іншому разі критичні пости рознесуть творців дощенту, а картина провалиться у прокаті. Врешті-решт, у всьому цивілізованому світі є правило двох тижнів, протягом яких можна повернути собі гроші за товар, тож щось подібне відбуватиметься і з медіа-індустрією – люди спочатку будуть дивитися й оцінювати продукт, а відтак уже вирішувати, чи йти купувати квиток на фільм, концерт чи просто тверду книжку.

Можливо, це зменшить загальну кількість копій, що купуються, але саме пірати і є основним споживачем, поціновувачем і популяризатором.

Зважаючи на це, медіа-виробникам варто змінити свою маркетингову стратегію та сконцентрувати зусилля на тому, щоби похід до кінотеатру, відвідання концерту, купівля друкованої книжки чи ліцензійного DVD стали символом престижу для споживача і водночас напряму асоціювалися зі знаком пошани до митців. Розгортання ж проектів SOPA та PIPA призведуть до цілком зворотної реакції більшості населення планети. Почнемо з того, що споживачі інтернет медіаконтенту це люди віком від 12 до 40 років. Як казали колись в Могилянці, де я навчався і навіть трішечки викладав: «Якщо в одного студента – двійка, це проблема студента, якщо двійки у всього курсу, це вже проблеми викладача, і легше змінити одного викладача, ніж відрахувати цілий курс». В цьому разі точнісінько така сама ситуація – два покоління планети не можуть бути одночасно оголошені злодіями, радше доведеться змінювати бізнесову модель видавцям, позаяк ведення війни проти народного партизанства практично ніколи не має своїм результатом успіх, а радше навпаки призводить до величезних витрат з обох боків. У разі посилення тиску люди на капость вигадають, як оминати ті чи інші технологічні перепони, а от рівень поваги до відповідних установ неабияк впаде.

Видавцям варто зрозуміти, що в більшості людей на планеті бюджет вкрай обмежений, зокрема, на розваги, але якщо людина буде культурно обізнана, то є шанс, що вона купить квиток на концерт чи фільм, якщо ж такої обізнаності не буде, то шанси нульові. Таким чином, намагаючись задушити піратство за допомогою SOPA, PIPA та інших законів, видавці рубають гілку, на якій самі ж і сидять. Причому це не лише моя суб’єктивна думка, таких самих висновків дійшли найбільш відомі в галузі правозахисту, аналітики та юриспруденції країни, як, наприклад: Швеція та Швейцарія. Також схожі судові рішення ухвалюють й інші суди ЄС.

Тепер перейдемо до другої складової – виробників програмного забезпечення. З ними така сама історія, як сказав би класик сучасної української літератури та сцени Лесь Подерв’янський «І знову двійка, Носенко! Хто ж це буде знищувати літаки? Це ж наша гордість!» Компанії Microsoft та Adobe не можуть зрозуміти такої простої закономірності, що своїм процвітанням вони зобов’язані саме піратам. Якби не пірати, то буйним цвітом розпустився б і розселився по персональних комп’ютерах однієї шостої (якщо не більше) частини суші Linux, The GIMP, Inkscape тощо. При чому саме їх виробники отримували б надприбутки за проведення сертифікаційних курсів з цих програм. Наразі ж завдяки діяльності піратів програмне забезпечення від Microsoft та графічні пакети від Adobe спочатку де-факто стали промисловим стандартом, а зрештою комерційні структури були змушені купувати ліцензійні копії.

Де взяти неабиякі гроші молодому художнику, скажімо, тисячу доларів на купівлю офіційної версії продукту, особливо якщо він родом не зі США чи ЄС ? Але, коли талановитий художник чи дизайнер завдяки наполегливій праці влаштовується на роботу, то комерційна структура змушена купувати йому саме продукт Adobe, адже він звик саме до продукту цієї фірми.

Отже, поширюючи зламане програмне забезпечення, пірати тим самим безкоштовно рекламують продукти тієї чи іншої програмної компанії, отже, вони поширюють нові знання, прогрес і промоцію програмного продукту – замість щоб боротися із цим явищем, його навпаки треба плекати.

Тепер від загального перейдемо назад до конкретного випадку, яким є історія з ex.ua.

У 1996 році інтернет був такою собі козацькою вольницею, на кшталт Запорізької січі, де панувала повага до побратимів, хоча траплялися й серйозні бійки. Саме в ті часи постали субкультурні явища, які зараз для дослідників інтернет-спільноти є харизматичними, ті самі «падонки» зі своїм «медведом», нові есеїсти-літератори, художники та дизайнери. Ставлення до влади було у всіх однозначно негативним і навіть агресивним. Досить довго влада цього просто не помічала, серйозний тиск на російськомовний сектор інтернету розпочався із приходом до влади Путіна, причому не лише в Росії, а й у інших країнах пострадянського простору. Як людина недурна Путін розпочав не з масового закриття ресурсів, а з пропаганди – на більшості популярних ресурсів з’явилися «кремлівські тролі» з шовіністичними меседжами та дуже брутальними замашками. В результаті нанівець звелася початкова ідеологія тих самих «падонків». Початково це були високоінтелектуальні діячі, які намагалися виглядати невихованими мужланами, але серед яких були такі постаті, як, зокрема, Віктор Пєлевін, Владімір Сорокін, Алєксєй Андрєєв (псевдонім Мері Шеллі) та багато інших. Замість цих високоінтелектуальних акторів мережевої контркультури прийшли грубі та неосвічені школярі з шовіністичною риторикою та повним несмаком. Причому брутальний несмак перекочував до більшості інтернет-форумів, де спостерігалося засилля російсько-шовіністичних тролів та риторика підтримки Путіна. Перша битва за інтернет постсовкового сектору була виграна.

Друга битва, власне кажучи, перша справді інтернет-революція, якою стала Помаранчева,в Україні цілком та повністю була виграна незалежною інтернет-спільнотою.

Після цього влада в Україні справді звернула увагу на інтернет, як потужний ресурс. Убивши одного дракона (попередню владу), нова влада потихеньку сама почала перетворюватися на дракона, в чому їй активно почала допомагати така інституція ще кучмівських часів, як Національна комісія із захисту суспільної моралі (скорочено НацКомМор). Саме завдяки подачі НацКомМору в Україні провели першу спробу інтернет-цензурування. Закриття файлообмінника Infostore спричинило цілу низку скандалів, а історія з письменником Олесем Ульяненком узагалі поставила владу і НацКомМор у дуже незручне становище. На певний час влада зрозуміла, що краще не лізти в те, чого не розумієш.

Та й інформаційна перемога Путіна теж виявилася нетривалою, як засвідчили події на Болотній площі та проспекті Сахарова. Що робити і на що тиснути, у Кремлі вже не знають.

І ось раптом нове гучне закриття. До того ж за тією самою схемою, що й із Infostore, лише привід інший – боротьба з контрафактною продукцією та піратством. Звісно, все це гучні слова, адже кожна дитина знає, що більшість софта в МВС ламана. Та й навіть закривши еx.ua, відносин зі США не виправиш, а з ЄС – тим паче, адже в Євросоюзі взагалі неоднозначне ставлення до всіх цих ретроградських намагань обмежувати інформацію.

Тож навіщо було визвіряти на себе близько десятка мільйонів людей? Хіба що у такий незграбний спосіб вирішили дізнатися, «а що буде, якщо?..» Або ж спробувати перерозподілити сфери впливу в IT-бізнесі.

Завдавши удару по ресурсу еx.ua, влада зробила сама собі дуже серйозну ведмежу послугу, я б на її місці негайно відновив роботу сайта, оберігав його як головну скарбницю і взагалі делегував би йому повноваження Міністерства культури, адже для збереження і розвитку української культури еx.uaробить значно більше, ніж зазначена державна структура.

Олександр Заклецький, Тиждень — http://tyzhden.ua/Columns/50/41353