В дебатах навколо американського законопроекту SOPA час від часу згадується попередній етап нав’язування індустрією своїх правил — законопроект DMCA. Через більш ліберальні положення і виключення, так звану «безпечну гавань», для провайдерів його приводять як приклад того, якими мають бути антипіратські закони. Проте такі міркування не лише помилкові, а і дуже небезпечні. У свій час DMCA став здійсненням найпотаємніших бажань представників індустрії копірайту, а «безпечна гавань» була нічим іншим як звичайним обмеженням свободи слова та волевиявлення заради забезпечення вимог правовласників.
Такі «гавані»залишили для провайдерів єдину можливість для запобігання переслідування з боку правовласників — вони мусять негайно видати їм користувача, якого звинуватили в порушенні авторських прав. Та й не забуваймо, що жодні бізнес-плани не передбачують забезпечення свободи слова, бо це не несе їм жодної вигоди. Політики мають самостійно займатися цим питанням, а не покладатися на корпорації. З тих лише одиниці — що не належать до головних гравців — можуть перейматися збереженням свободи слова.
Це сіре — безперечно чорне, говорять в окружному суді.
Розгляд справ про порушення авторських прав може надовго затягуватися і мати занадто неоднозначні результати. Часто вони можуть пройти весь шлях аж до Верховного суду, але індустрія копірайту все одно продовжує наполягати, що тут усе ясно як день. Вони намагаються змусити всіх повірити наче для визнання чогось нелегальним достатньо лише аби вони так вважали.
Проте в реальності нема поділу лише на чорне та біле і без врахування багатьох нюансів спотворюється сприймання ситуації у цілому. Через введення «безпечних гаваней» жодна компанія тепер не хоче ризикувати. Вони вирішують захищатися навіть від найбезглуздіших претензій лише тоді, коли не мають жодних сумнівів щодо присутності факторів, які можна трактувати не на їх користь.
Зрештою хто знає, яке рішення прийме суддя, який дотримується чорно-білої концепції?..
Це сіре — безперечно біле, стверджують апеляційні суди.
Відмова політиків від обов’язку захищати права громадян вилилася у «корпоратизацію» самого концепту свободи слова. Індустрію не переймає аморальність їх дій — вони радше помилково засудять тисячу людей, ніж допустять щоб одного єдиного пірата помилково виправдали. І в цьому немає чогось надзвичайного, бо вони відстоюють свої інтереси і цікавляться лише методами збільшення своїх прибутків. Проблему ж викликали політики — вони та їх безвідповідальне ставлення до покладених на них обов’язків. Цим користуються корпорації. Вони зменшують для себе ризик програшу в суді через придушення свобод громадян під Егідою боротьби проти примарних загроз для економіки.
Це сіре — насправді сіре і має досить складний візерунок. Хай окружні суди його розплутують, виносять вирок в Верховному суді.
І цикл повторюється. Виявилося достатньо трохи менше десяти років аби світло-світло-світло-сірі справи під тиском законів про «безпечні гавані» почали сприйматися судом як геть чорні. Нові антипіратські закони, незалежно від тверджень їх творців, не покращать ситуацію, бо засновуються вони не на фактах, а на їх спотвореному сприйнятті і спираються на придушену, завдяки «вільним гаваням», свободу слова.
А потім до них впишуть нові «вільні гавані», які ще більше викривлять суть свобод задля безпеки індустрії, змушеної «з останніх сил триматися під ударами піратства».
І корпорації ніколи не припинять свою агресивну політику, бо для них завжди буде залишатися важливішим не дати втекти реальним «порушникам», ніж опікуватися долею випадкових жертв, що помилково потрапили в жорна їх «правосуддя».
DMCA був і залишається мерзенною спробою обмежити наші права. Така ціна за допущення корпорацій до законотворчого процесу. Ми маємо все змінити. Повернути захист правам громадян і припинити державний протекціонізм інтересів корпорацій. І більше ніколи і ні за яких обставин не запроваджувати сумнівні схеми на зразок «безпечних гаваней».
Рік Фальквінге, ТФ — http://torrentfreak.com/why-safe-harbor-laws-are-disastrous-for-free-speech-111225/ / CC BY 3.0